Волонтер

4. «Жіноче обличчя війни»

ПРОЕКТ

1. Назва проекту

«Жіноче обличчя війни»

 2. Опис проблеми, яку збиралася вирішити організація

 

   Сучасні діти та молодь, зовсім мало знають про Велику Вітчизняну війну, а особливо про долю жінок в роки війни. Ніхто й ніколи не рахував кількість жінок, які були мобілізовані та пішли на фронт,  кількості поранених, контужених й тих, хто стали інвалідами. Жінки замінили  чоловіків на фабриках, заводах, полях. Вони взяли на себе всі далеко не «жіночі» справи: воювали, рили окопи, працювали на лісозаготівлях, у шахтах, гасили пожежі, орали і сіяли, виходжували поранених, виступали з концертами на передовій і, навіть, в такі важкі часи народжували та виховували дітей. Своїми листами, на фронт, надихали чоловіків на подвиги й підтримували в них  віру у перемогу.

    Живих свідків цих  подій з кожним роком стає все менше, тому треба встигнути зібрати якомога більше свідчень  поки ще живих учасників, свідків війни та їх родичів у вигляді спогадів, копій листів, документів, фотографій.

    Тому учні 7 класу Чумаківської ЗОШ  вирішили реалізувати свій міні-проект «Доля жінок нашого краю в роки Великої Вітчизняної війни», який спрямували на дослідження подій Великої Вітчизняної війни в нашому селі, а особливо зосередили увагу на  ролі  жінок нашого краю в отриманні перемоги над ворогом 1941-1945рр.

 

3. Мета проекту

-дослідження  ролі жінок нашого села у боротьбі за перемогу в  Великій  Вітчизняній війні;

- вироблення особистого погляду учнів на події Великої Вітчизняної війни;

- формування у школярів активної життєвої позиції;

- вшанування пам’яті про подвиг нашого народу у Великій Вітчизняній війні;

- виховання поваги до історії своєї сім’ї як складової частини історії свого народу

 

4. Очікувані результати проекту

- зібрати та опрацювати свідчення та документи односельців та членів своєї родини про події Великої Вітчизняної війни та внесок  жінок у перемогу над фашистами;

- оформити збірку «Внесок жінок нашого краю у перемогу над ворогом 1941-1945 рр».

- створити фільм на основі свідчень очевидців “Доля жінок в роки війни”

Короткостроковий вплив

Розвивати бажання досліджувати, спілкуватися, знайомитися з новими людьми, очевидцями подій.

 

Довгостроковий вплив

Використовувати матеріали дослідження: збірку «Внесок жінок нашого краю у перемогу над ворогом 1941-1945 рр» та фільм створений на основі свідчень очевидців  «Жіноче обличчя війни» на уроках історії, літератури, а також під час проведення екскурсій у сільський музей, виховних заходах.

 

 

 

 

5. Цільові групи, задіяні в проекті

  1. Дослідницька група
  2. Ініціативна група
  3. Творча група

 

6. Детальний опис проекту

У нашому  класі вже другий рік діє волонтерський загін «Добре серце». Ми провели засідання і вирішили створити та  реалізувати свій міні-проект «Доля жінок нашого краю в роки Великої Вітчизняної війни», який спрямували на дослідження подій Великої Вітчизняної війни в нашому селі, а особливо зосередили увагу на  ролі  жінок нашого краю в  перемогу над ворогом 1941-1945рр. Провівши анкетування,  виявили, що в сім’ї у кожного волонтера нашого загону є рідні, які причетні до подій Великої Вітчизняної війни.

Роботу над реалізацією проекту ми почали з планування: визначили напрями діяльності, терміни виконання, розподілили обов'язки. З метою вивчення матеріалів та історичних джерел з історії Великої Вітчизняної війни ми відвідали музей. Директор музею Вікторія Михайлівна розповіла нам, що жінки нашого села не були на фронті, а допомагали лікувати поранених радянських офіцерів, льотчиків та переправляли їх за лінію фронту, переховували молодь яку хотіли відправити на роботу в Німеччину, тяжко працювали в колгоспі. Після війни до нас в село разом з місцевими жителями Колісником Олексієм Івановичем,  Баглаєм Григорієм Савичем повернулося дві жінки (їх однополчани) які поєднали на війні свої долі.     

Бібліотекар Ірина Михайлівна ознайомила нас з творами письменників, в яких описані події ВВв та книгою наших земляків Григорія Баглая, Андрія Колісника, Миколи Оленича.    « Про Чумаки та чумачан» з якої дізналися про життя жінок сел Чумаки та Кірово під час окупації.

Дослідили проекти учня нашої школи Зайченка Миколи про внесок односельчан, які знаходилися на окупованій території, в перемогу над фашистськими загарбниками:  «Наближали як могли», «Наші партизани в роки війни», «Криваві події голокосту на чумаківській землі».

Наш волонтерський загін відвідав Діораму «Битва за Дніпро» в м. Дніпропетровськ де ми дізналися історію окупації  та визволення Дніпропетровської області від німецьких загарбників.

До 70-ї річниці визволення Дніпропетровщини від фашистських загарбників учні нашої школи провели огляд  військово-патріотичної пісні. Наш загін про інсценізував пісню М. Блантера   «В землянке».

Провели зустріч з ветераном війни та праці 1928 року народження, вчителем, Рябенком Григорієм з якої дізналися дуже цікаві факти про визволення села Чумаки та Кірово. Найбільше йому запам’яталося, як його мама та сусідки рятували та переховували радянських воїнів, незважаючи на страх смерті, тому що в кожному бачили свого сина.

 Голова сільської ради надала нам інформацію про односельців  (ветеранів, дітей війни), які можуть допомогти нам у роботі над проектом. 

На ІІ етапі( практичному): ми брали інтерв’ю в учасників (свідків подій)  та  їх рідних, допомагали по господарству, збирали сімейні документи.

Зі свідчень Козаченко Наталі Степанівни, жительки села Кірово. «Народилася в 1929 році 19 лютого в сім'ї Грекова Степана Калениковича. Сім'я мала 4 дітей.Залишилися на окупованій територіі разом з мамою Еадокією Степанівною і бабусею Евдокією Іларіоновною. Батька забрали в червону армію в 1941 році - пропав безвісти. Люди боялися німців, особливого опору не  чинили. Фашисти заїхали в Кіровку на машинах, розмістилися по дворах, пиляли дерева, щоб замаскувати машини. Дуже в селі не лютували тільки ганяли місцеве населення копати окопи. Виганяли з кожної хати босих і роздягнених на сніг, били прикладами, проте пересвідчившись, що взуття справді немаэ, не чіпали. Головною владою на селі був староста та поліцаї. Але вони заходили дуже рідко і то, щоб попередити молодь про облави. У школі був німецький медсанбат, але місцевих до нього не пускали.

Коли Кіровку визволили радянські війська, вся молодь ходила до колгоспного саду де стояв медсанбат. Хлопці та дівчата допомагали медперсоналу та на військовій кухні. Дівчата мили поранених, перебинтовували, прали бинти та одяг. Хлопці рубали дрова, допомагали готувати їжу для солдатів. Працювали цілодобово, не покладаючи рук, там і ночували. Поранені дуже дивувалися, що в Кіровці так багато молоді. Після того, як фронт пішов далі, молодь та жінки працювали в степу. Вручну сіяли, орали коровам, які встигли заховати від німця».

Від Пегус Зіни Іванівни, жительки села Чумаки, ми дізналися, що мама  розповідала їй що коли почалася війна в село зайшлиї танки. Німці почали збирати людей, щоб відправити їх на роботу в Німеччину. Але люди переховувалися та не хотіли процювати на ворога. Але серед своїх були зрадники, і коли мама Зіни Іванівни повернулася вночі додому її забрали в полон. На тому місці де зараз у нашому селі знаходиться церква, була тюрма. Саме туди зводили всіх людей. Потім вони йшли пішки до станції Мирове. Там їх посадовили в потяги, та довго везли. Зупинилися тільки в Польші, звідти переправили в Гамбург. Там вона почала працювати на фабриці на якій ткали парашути. Годували дуже погано, всі робочі були худі, хворі та слабкі. їсти давали варені жолуді. Одного разу дівчина взяла і висипала свою їжу на підлогу. За це в дві шеренги поставили своїх робочих і на вибір сильно ізбивали. Після закінчення війни їх відправили додому. Коли повернулася в село, то злякалася, все було в руїнах, ледь знайшла свою хату.

Зі свідчень Баштаненко Оксани Миколаївни « Моя прабабуся народилася 1932 році, в Польщі. Але коли розпочалася війна бабусю перевели через кордон до рідних, на Західну Україну. Багато про воєнні роки вона не розповідала, але чітко в пам’яті закарбувалися напади бандерівців. В наші часи їх зробили «героями», але бабусі вони запам’яталися, як холоднокровні та жорстокі вбивці, які знищували цілі сім’ї, не шкодуючи ні старих, ні малих. Цих звірів прабабуся запам’ятала на все життя.

Важко жилося людям у воєнні часи, але вони знаходили сили допомагати партизанам. Допомагали хто чим міг. Але це була допомога від чистого серця.

Прабабуся жила у рідних доки не зустріла свого майбутнього чоловіка мого прадіді. Потім вони переїхали жити в Солонянський район село Войкове, де й прожили все своє нелегке життя бо тяжко було не лише у війну а й після, доводилося відбудовувати те що зруйнували німці. Була ручна праця. Коней було мало. Були воли, але основна праця лягала на руки людей. Війна -  це страшно. Багато людей загинуло, багато втратили руки, ноги. Залишившись інвалідами на все життя. Та незважаючи ні на що вони залишалися людяними та доброзичливими. Прабабуся казала, що вони допомагали один одному не жаліючи ні сил, ні часу. Вона казала дітки будьте людянішими чесними і добрими і завжди живіть у мирі».

 Оформили зібраний матеріал у збірку «Доля жінок нашого краю у роки Великої вітчизняної війни». Та створили фільм «У війни не жіноче обличчя».

 

 

7. Дати реалізації проекту

Вересень-квітень 2014

 

 

8. Етапи проекту в хронологічному порядку

  1. Створення дослідницької групи
  2. Встановлення зв’язку з громадськістю села, сільською радою, ветеранською організацією, музеєм села.
  3. Дослідження архівних матеріалів історичного музею нашого села та проектів учня 11 класу Зайченка Миколи «Наближали як могли», «Наші партизани в роки війни», «Криваві події голокосту на чумаківській землі».
  4. Брали інтерв’ю з учасниками (свідків подій)  та  їх рідних, допомога по господарству, збирання сімейних документів.
  5. Оформлення збірки  розповідей дітей війни, остарбайтерів, солдатських вдів, ветеранів про життя жінок нашого краю в період окупації 1941-1944 рр.
  1. Створення фільму на основі свідчень очевидців “Доля жінки в роки війни”
  1. Захист проекту в районному конкурсі «Мій проект для рідного селища»

 9. Аналіз, відгуки про проведений проект

 

11. 04. 2014 року на районному конкурсі-захисті творчих проектних робіт «Мій проект для рідного селища» проект «Жіноче обличчя війни» зайняв ІІ місце